Флірт з Марін Ле Пен: як Макрон визначив нового прем'єра Франції та які наслідки це рішення може мати.
Для представників лівих сил новий прем'єр-міністр Франції став символом відкату. Водночас, він отримав схвальну реакцію від ультраправих. На зображенні – акція протесту проти нового уряду. Париж, 7 вересня 2024 року.
"Наші голоси були вкрадені", "Французи цього не підтримали" або навіть "Макрон - зрада - йди у відставку". З такими лозунгами десятки тисяч (а за даними організаторів - сотні тисяч) французів вийшли на вуличні акції протесту 7 вересня проти призначення прем'єр-міністром Франції 73-річного "голліста" Мішеля Барньє.
На вулиці вийшли прихильники лівих політичних сил, які під час останніх виборів об’єдналися в рамках коаліції "Новий народний фронт" (ННФ).
Хоча ННФ не здобув абсолютну більшість мандатів, він все ж зайняв перше місце на виборах і сформував найбільшу фракцію в парламенті. Саме з цієї причини представники лівих переконані, що президент Емманюель Макрон не мав альтернативи, окрім як призначити Люсі Касте, кандидатку від ННФ, на пост голови уряду.
Проте, президент Франції висловив іншу точку зору на цю ситуацію, вирішивши не призначати її. Він обґрунтував своє рішення тим, що ННФ не має ані достатньої підтримки, ані впевненості в тому, що новий уряд не зіткнеться з негайним вотумом недовіри.
Тим дивніше враження справляє остаточне рішення Макрона - делегувати на посаду прем'єра політика з партії "Республіканці", що зайняла на виборах лише четверте місце.
А головне - навіть за умови, що цей уряд матиме підтримку і "Республіканців", і пропрезидентських партій, він все одно не матиме більшості й формально залишається вкрай вразливим перед вотумом недовіри.
Ось чому французькі ліві вважають, що
таке призначення було би неможливим без гарантій лояльності з боку партії Марін Ле Пен.
Не випадковим було те, що на мітингу 8 вересня одним із найпомітніших плакатів стало прізвище нового прем'єра Barnier, на якому літери RN були виділені іншим кольором. Це стало натяком на ультраправу партію "Національне об'єднання" (Rassemblement National).
Чи є ці обвинувачення правдивими? І якщо так, чи не створюють вони нові ризики для України? Давайте спробуємо це з'ясувати.
60 днів (якщо рахувати від дати другого туру парламентських виборів) знадобилося Емманюелю Макрону, щоб нарешті визначитися з кандидатурою прем'єра.
Так, формально під час Олімпійських ігор коаліційні перемовини були поставлені на паузу - хоча напевно неофіційно продовжувалися й тоді. Але все одно такий довгий період коаліціади став для Франції безпрецедентним.
Причина цього є досить очевидною: президент Макрон розробив чітку стратегію для нової коаліції і активно намагався переконати опозиційних політиків підтримати його бачення.
Цей проект передбачав створення великої коаліції на підтримку "макроністів".
Зрештою, президент Франції прагнув сформувати широку коаліцію, яка б виключала лише радикальні сили — згадане "Нацоб'єднання" та ультраліву партію "Нескорена Франція" під керівництвом Жана-Люка Меланшона.
Цей варіант виглядав найбільш привабливим для пропрезидентських сил, оскільки вони виконують роль не лише фундаменту для цієї коаліції, а й її "об'єднуючого елемента".
Однак для успішного втілення цього плану необхідно було спровокувати розкол у "Новому народному фронті", до складу якого, окрім "Нескореної Франції", входять соціалісти, представники "зелених" та навіть комуністи.
Макрон сподівався, що у збудовану ним коаліцію увійдуть щонайменше соціалісти, з багатьма з яких він досі має непогані відносини. А в ідеальному випадку - й "зелені".
Отже, помірковані ліві партії можуть бути частиною коаліції, що не перешкоджатиме включенню до неї правих "Республіканців".
Тому Макрон вів діалог з представниками як Соціалістичної партії, так і "Республіканців", розглядаючи варіант призначення когось із них на пост прем'єр-міністра. Спільною рисою цих політиків було те, що вони представляли помірковане крило своїх партій, що робило їхні кандидатури більш прийнятними для залучення інших політичних сил до такої коаліції.
Іноді виникало враження, що стратегія "розкачування" ННФ ось-ось принесе свої плоди. У середині соціалістичної партії виникла сильна група, яка виступала за прийняття пропозиції Макрона з метою отримати власного прем'єра.
Однак керівництво партії, особливо її перший секретар Олів'є Фор, рішуче виступило проти цієї ініціативи. Аргументи цієї групи були цілком зрозумілими: соціалісти, які не так давно були однією з провідних політичних сил у Франції, пережили серйозну кризу і лише зараз починають повільно відновлюватися. Партія поступово повертає на свою сторону виборців, які раніше підтримували "Нескорену Францію".
У таких умовах підтримка партії будь-якого кроку, який лівий фронт однозначно сприйме як "зраду", може мати фатальні наслідки для самої партії.
Тож ані соціалісти, ані "зелені" так і не піддалися на вмовляння Макрона.
Можливо, президент Франції міг ще трохи продовжувати заманювати соціалістів, проте зазнав удару від одного з найближчих своїх союзників.
Несподівано про свої президентські амбіції заявив Едуар Філіпп - прем'єр Франції під час першої каденції Макрона, а нині - голова партії "Горизонти". У президента цю заяву сприйняли як удар в спину, тим більше - у пресі з'явилася інформація, ніби Філіпп не виключає навіть дострокових виборів голови держави.
Виявилося, що переговори щодо призначення прем'єра затягнулися, і настав момент переходити до альтернативного плану.
Саме з цієї причини несподівано Макрон оголосив про призначення на посаду прем'єр-міністра політика, який не лише не був у списку можливих кандидатів (далі роз'яснимо, чому), але й за день до цього різко розкритикував Макрона, охарактеризувавши його стиль керівництва як "ізольований та пихатий".
Нинішня зміна голови уряду вийшла символічною - наймолодший в історії Франції прем'єр Габріель Атталь (35 років) передає повноваження найстаршому.
Однак у кандидатурі Мішеля Барньє є значно більш важливі аспекти, ніж просто його вік.
"Європейська правда" вже ретельно дослідила погляди нового прем'єра Франції щодо України і російсько-української війни. У двох словах – він невпинно відстоює територіальну цілісність України, але до початку повномасштабного вторгнення виступав за зняття санкцій з Росії.
Ця точка зору тривалий час залишалася популярною серед "Республіканців" (варто згадати, що колишній голова парламентської фракції цієї партії та екс-прем'єр Франсуа Фійон на певний час був членом ради директорів двох російських підприємств).
Особливе ставлення до Радянського Союзу та Росії часто розглядається як політична спадщина генерала Шарля де Голля.
Проте навіть серед однопартійців Мішеля Барньє відрізняли консервативні погляди.
Погляди, які його критики часто описували як схожі на ультраправі.
Показовий приклад: призначення нового прем'єра суттєво занепокоїло французьку ЛГБТ-спільноту. Там згадали, що в далекому 1981 році, коли у Франції було остаточно декриміналізовано одностатеві відносини, молодий депутат Барньє голосував проти такої ініціативи.
Безумовно, в даний момент не слід сподіватися на значні обмеження прав ЛГБТ-спільноти. Що стосується мігрантів, то Мішель Барньє підтримує ідею суттєвого посилення контролю за міграційними процесами.
Племінниця Марін Ле Пен, Маріон Марешаль, у цьому контексті зазначила, що в 2021 році Барньє брав участь у праймериз "Республіканців" з метою висунення на президентські вибори, при цьому представляючи рішуче антимігрантську програму.
Висловивши сподівання, що новий прем'єр "виконає свої зобов'язання", Марешаль звертає увагу на те, що три роки тому Барньє підтримував ідею "мораторію на імміграцію", "значного скорочення програми сімейного возз'єднання" та навіть виступав за "спрощене видворення".
Така рішуча позиція нового прем'єра Франції робила його абсолютно неприйнятним кандидатом на посаду керівника уряду в коаліції з поміркованими лівими, як це планував Макрон з самого початку.
Крім того, вона є підставою для того, щоб ННФ відмовлявся від будь-якої співпраці з новим урядом і заявляв про намір підтримати вотум недовіри.
І тоді виникає наступне питання: на підставі чого Макрон впевнений, що цей уряд переживе вотум недовіри? І тут можлива лише одна відповідь - дуже схоже, що це призначення було результатом домовленостей з "Національним об'єднанням".
Цю інформацію чітко озвучили в ННФ. "Існує реальна впевненість", що призначення Барньє стало результатом "узгодження його кандидатури з крайніми правими", зазначає колишній президент Франсуа Олланд.
Профспілковий лідер Софі Біне описує нового прем'єра як представника політичної сили, яка займала крайні позиції, і чия політична кар'єра тепер буде залежати від "Нацоб'єднання", адже саме ця партія може висловити вотум недовіри в будь-якому напрямку.
Перші висловлювання нового прем'єра лише підтверджують ці обвинувачення.
Мішель Барньє визначає три основні напрямки діяльності свого уряду: реформування системи освіти, забезпечення "щоденної безпеки", а також регулювання імміграційних процесів. Крім того, він зобов'язується відкрити правду "щодо фінансових та екологічних зобов'язань, які вже зараз стають серйозним тягарем для наступних поколінь".
Багато оглядачів назвали ці обіцянки "сигналами для "Нацоб'єднання".
І на додачу Барньє обіцяє "повагу уряду до всіх політичних сил, які представлені у парламенті" - і це також явний сигнал для ультраправих.
Тому не викликає здивування, що керівник "Нацоб'єднання" Жордан Барделла оголосив про готовність своєї партії до співпраці з новою владою. Хоча вони не мають наміру безпосередньо долучатися до уряду, обіцяють виступати в ролі "конструктивної опозиції", на відміну від лівих сил, що означає відмову від підтримки вотуму недовіри.
"Одне з перших запитань, які ми йому адресували, стосувалося його бачення ролі прем'єра. Якщо він планує бути прем'єром-колаборантом, тобто таким, що підпорядковується волі Макрона, то ми не будемо його підтримувати. Чи буде він справжнім прем'єром?" - ділиться враженнями від зустрічі з Барньє сенатор від "Республіканців" Бруно Ретайо.
За словами сенатора, у відповідь Барньє пообіцяв проводити самостійну політику, і тому "Республіканці" підтримують його уряд і готові взяти участь у його роботі.
Незважаючи на це, слід пам’ятати, що в поточному парламенті "Республіканці" представляють найменшу фракцію, маючи всього 47 мандатів. Таким чином, ефективність нового уряду значною мірою залежатиме від співпраці з іншими політичними партіями, зокрема з "макроністами", які мають в сумі 166 мандатів.
В Україні термін "співмешкання" використовується для опису ситуації, коли президент і прем'єр мають різні політичні погляди. У свою чергу, команда Макрона характеризує теперішні обставини як "вимогливе співмешкання", вказуючи на те, що вони володіють певними засобами для впливу на новий уряд.
Це неофіційно визнають і в оточенні голови уряду.
З технологічної точки зору, це буде співіснування, але важко уявити Мішеля Барньє, який суперечить Макрону, грюкаючи кулаком по столу.
неофіційно визнає один із політиків від "Республіканців".
Втім, варто визнати, що за багатьма ознаками Барньє може бути досить комфортним головою уряду для Макрона.
Принаймні, з ним глава держави не стикнеться з проблемою, яка зрештою стала перешкодою для створення коаліції з лівими.
Якщо для лівих основним завданням було скасування пенсійної реформи Макрона та зниження пенсійного віку, тоді як для самого Макрона збереження цієї реформи було критично важливим, то Барньє не лише не виступає проти, але й активно підтримує подальше підвищення пенсійного віку з 62 до 65 років.
Також у Барньє запевняють, що новий прем'єр "повага до інститутів" буде пріоритетом, що означає, що він не втручатиметься в ті сфери, які в Франції зазвичай підпадають під повноваження президента, а саме зовнішня політика та оборона. Це особливо важливо для України.
Хоча "макроністи" надають свою повну підтримку, це не гарантує новому уряду отримання парламентської більшості. У випадку конфлікту з лівими партіями єдиною політичною силою, здатною надати голоси, виступає "Національне об'єднання".
І саме тому "Національне об'єднання" можна назвати головним переможцем прем'єріади.
Чи можуть виникнути труднощі для України в цій ситуації?
На даний момент виглядає так, що партія Ле Пен налаштована підтримувати нові ініціативи уряду, спрямовані на посилення міграційного контролю. Проте чи є ймовірність, що з часом вона почне ставити під сумнів заходи, пов'язані з підтримкою України?
На щастя, у найближчий час цей ризик залишається вкрай незначним. Тиск з боку ультраправих стримується завдяки заходам, які реалізовують "макроністи".
Найважливішим аспектом є те, що підтримка України з боку французьких політиків сильно залежить від настроїв у французькому суспільстві. Не випадково навіть такі відверті "друзі Путіна", як "Нацоб'єднання", змушені були адаптувати свою політику щодо України.
Наразі головний ризик для України полягає в тому, що вихід Франції з політичної кризи може виявитися дуже недовгим. Так, 74% французів вважають, що новий уряд не зможе довго протриматися.
І тоді Францію охопить новий виток політичної кризи, що буде ще більш напруженим. Ця криза змусить Париж відволіктися від підтримки Києва.
