У Черкасах пройшла акція під назвою "Полон вбиває".
Полон вбиває. Щонеділі у містах України родичі полонених та зниклих безвісти військовослужбовців виходять на центральні площі, щоб нагадати суспільству, що їхні рідні та близькі перебувають в російських катівнях. За даними координаційного штабу з питань поводження з полоненими, офіційно таких понад 8 тисяч.
За їхнє звільнення невпинно ведуть боротьбу як у владних структурах, так і на вулицях під час акцій протесту. Детальніше у репортажі Станіслава Кухарчука.
Неділя, дванадцята година дня. На Соборній площі Черкас зібралися сотні людей, тримаючи в руках плакати та портрети військових. Більшість з них – це рідні черкасців, які потрапили в полон. Деякі з них вже більше двох років перебувають у російських в'язницях, інші ж вважаються безвісти зниклими на фронті. Антон з Маріуполя досі не знає, що сталося з його батьком, волонтером Дмитром Чичерою. Він допомагав захисникам оточеного міста до останнього моменту, після чого зник без сліду. На акцію "Полон вбиває" Антон прийшов не сам...
Антон Чичера, син волонтера, що пропав безвісти:
Сьогодні я взяв свого молодшого брата з собою, щоб він мав можливість зрозуміти, що відбувається навколо. Я постійно розповідаю йому про своє рішення приєднатися до бригади, яка захищала наше рідне місто. Багато хлопців загинули, інші потрапили в полон. Він запитує, як ми можемо підтримати тих, хто в полоні, адже вони нічого не чують і не бачать. Я йому відповідаю, що найважливішою підтримкою є допомога їхнім родинам.
Такі заходи проводяться щонеділі в багатьох українських містах. Спочатку вони були спрямовані на підтримку родин військових, які потрапили в полон під час оборони Маріуполя. Російські загарбники, незважаючи на свої обіцянки, досі не здійснили обмін більшості бійців полку "Азов", прикордонників та морських піхотинців. Оксана Коцуконь вже не сподівається на повернення свого сина Олександра, який загинув у заблокованому місті. Проте жінка продовжує брати участь в акціях, щоб підтримати інших.
Оксана Коцуконь, співорганізаторка акції "Полон вбиває":
Наша мета завжди полягала в тому, щоб зібрати на цій площі всіх представників різних категорій, незалежно від того, з якої бригади чи підрозділу походять військовослужбовці. Ми прагнемо об'єднати всі родини та донести до них, що суспільство їх пам’ятає і цінує.
Хтось з піхоти чи з десанту, з Нацгвардії та прикордонної служби. Батьки, дружини та діти тут на акціях тримають портрети рідних і нагадують суспільству про свій біль. Більшість чекає своїх захисників вже понад два роки...
Ці зображення були зафіксовані в березні-квітні 2022 року під час кривавої оборони міста Попасна. Щоб стримати наступ російських військ, до палаючого міста прибули підрозділи черкаської 118 ТрО для підтримки 24 бригади. У результаті жорстоких вуличних боїв загинули десятки воїнів, багато хто потрапив у полон, а ще більше зникли безвісти. Зв'язок з чоловіком Ганни обірвався 27 квітня, і він офіційно вважається зниклим. Протягом більше двох років жінка живе лише надією та вірою у його повернення.
Ганна Донець, дружина, яка втратила чоловіка безвісти:
Щодня ти перебуваєш у стані невизначеності, на межі між життям і відчаєм. Ти не можеш повністю віддатися боротьбі за нього, як за живу людину, і водночас не можеш відпустити, як за мертвого, адже в твоїй душі залишається надія, що десь, хоч на мить, ти зможеш побачити його живим. Ти усвідомлюєш, що, окрім близьких, ніхто не цінує їх так, як вони того заслуговують. Ми чекаємо вдома на кожного з них, живими, так само, як і на тих, хто зараз на фронті... Вони повинні знати, що наш народ підтримує їх у всьому.
А ось так чоловік Світлани обіймав дружину після останнього обміну. Цього моменту вона чекала з квітня 22-го. Але навіть після такого щастя вона продовжує приходити на акції в підтримку інших родин. Адже в руках росіян ще понад вісім тисяч українців.
Світлана, дружина солдата, який потрапив у полон:
Не буває чужих - вони всі наші. Ми всі українці повинні гуртуватись навколо нашої спільної біди. А це біда... Ви подивіться, скільки людей в полоні, скільки безвісти зниклих - це просто жах.
Незважаючи на це лихо, серед людей немає місця для відчаю. Тож на наступному тижні та в подальшому вони продовжать приходити на акції, поки всі українські полонені не повернуться додому.
