Безперешкодність як новий стандарт: підготовка Парижа до Паралімпіади та уроки для України.
Зображення: freepik військовослужбовець з обмеженими можливостями, що користується інвалідним візком.
До 2022 року тема безбарʼєрності в Україні не мала пріоритетного значення. Суспільство не усвідомлювало, чому важливо створювати доступні простори. Проте з початком великої війни ми почали усвідомлювати, наскільки критичною є безбарʼєрність, особливо в умовах, які можуть бути незрозумілими для європейців. Йдеться про комфорт наших співгромадян, які переживають складні часи війни: поранених військових, що проходять реабілітацію, ветеранів, які вчаться жити в нових умовах, а також травмованих цивільних осіб. Ми розуміємо, що необхідно трансформувати наші міста на благо наших людей.
І я переконана, що нам є що взяти у Парижа -- міста, мешканці якого максимально ігнорували питання безбарʼєрності, а потім за два роки підготувались до Паралімпійських ігор.
Люди VS історичні будівлі: нерозуміння важливості безбарʼєрного підходу
Керівництво Парижа протягом тривалого часу прагнуло забезпечити більшу доступність міста. Проте, реальність така, що французьке суспільство залишається досить закритим для людей з інвалідністю. Безперешкодний доступ до міської інфраструктури не розглядається як пріоритет, на відміну від охорони історичних пам'яток.
Париж — це місто, яке втілює в собі безцінну культурну спадщину, і його жителі готові відстоювати цю спадщину, навіть якщо це означає обмеження зручностей для людей з інвалідністю. Місцеві жителі не можуть зрозуміти, чому слід модернізувати будівлі, зведені багато століть тому, заради невеликої кількості осіб. Іноді активісти навіть вдаються до крайнощів, прикріплюючи себе ланцюгами до відомих архітектурних об'єктів, щоб завадити встановленню пандусів, які можуть змінити їхній зовнішній вигляд.
У 2005 році у Франції прийняли закон, згідно з яким до 2015 року і публічний, і приватний сектор країни мали стати доступними. Яким був результат? Ніяким. Адже суспільство глобально не розуміло, для чого це потрібно.
Власне, активна робота в цьому напрямку розпочалася лише у 2022 році, коли стартувала підготовка до Паралімпійських ігор. Проте не всі ініціативи виявилися успішними. Наприклад, уряд Франції ініціював програму грантів, в рамках якої підприємці могли отримати до € 20 000 для покращення доступності своїх бізнесів. Але, як зазначає Анн Ідальго, кількість поданих заявок була практично нульовою. Це свідчить про те, що суспільство не усвідомлювало важливість таких змін.
В Україні провели дослідження доступності міських просторів
Проте необхідно визнати: у процесі підготовки до Паралімпіади в Парижі було досягнуто значних успіхів.
Париж на шляху до успіху: перетворення вулиць та архітектури міста
Основним фактором, який сприяв змінам, стало те, що мерія Парижа вирішила взяти на себе ініціативу та відповідальність за реалізацію безбар'єрних рішень. Міські чиновники почали з організації тих аспектів, які знаходяться під їхнім контролем, інвестувавши більше ніж € 125 000 000 в усі свої проекти.
Першочергово в Парижі розпочали перетворення вулиць і наземного транспорту. Зокрема, всі автобусні маршрути столиці, яких налічується 59, тепер стали доступними для всіх. Також було модернізовано 1750 автобусних зупинок, що обійшлося в € 22 000 000. Крім того, всі трамвайні лінії, що охоплюють 103 км і 184 станції, також стали безбар'єрними.
Коли йдеться про вулиці Парижа, варто відзначити, що владі міста вдалося перетворити їх на більш доступні для всіх, не втрачаючи при цьому історичного шарму столиці.
Одним з простих, але ефективних прикладів є оновлення болардів -- стовпчиків, що відгороджують пішохідні зони від проїжджих частин. Задавалося б: це елемент, через який легко перечепитися, особливо вночі. Його треба обходити або обʼїжджати на кріслі колісному -- це теж не додає зручності. Але французи знайшли вихід. По-перше, боларди зробили високими, приблизно до рівня поясу людини -- аби на них можна було спертися, поки чекаєш на переході. По-друге, верхівки стовпчиків пофарбували в білий: таким чином людям з порушеннями зору легше їх помітити. Це рішення, що не потребує великих інвестицій -- і разом з цим вирішує одразу декілька проблем, з якими стикаються люди на вулиці.
Проте, безумовно, відбулися і значні витрати. Наприклад, було вкладено € 3 600 000 у встановлення 1790 акустичних модулів на 228 перехрестях для підтримки осіб з вадами зору.
Другий, не менш важливий напрямок діяльності міської влади -- це робота з громадськими будівлями, що не є історичною чи архітектурною спадщиною.
Наприклад, була проведена активна співпраця з Центром Кубертена – спортивним об'єктом, збудованим у 1930-х роках. Збережено лише фасад, що дозволило вільно перепланувати внутрішній простір. Кількість місць для людей з обмеженими можливостями була збільшена в чотири рази. У багатьох зонах встановлено розетки для підзарядки електричних крісел та протезів. Цікаво, що висоту трибун зменшили на півтора метри, щоб зробити їх більш зручними для всіх. Вбиральні та роздягальні адаптовано для безбар'єрного доступу, а на поверхах з'явилася навігація, що дублюється шрифтом Брайля.
Оскільки спортивна арена має досить великий рівень шуму, було вирішено встановити акустичні панелі для зменшення звукового фону. Проте, найбільше мене вразила зона тиші, створена для людей з сенсорною чутливістю, яка розташована поблизу арени. Вартість реалізації цього проекту вражає: лише на Центр Кубертена було витрачено € 5 400 000.
Загалом планується, що до 2025 року стане доступним 91% паризьких муніципальних установ, які відкриті для громадськості.
Ще одним прикладом роботи у напрямку безбарʼєрності стало створення районів підвищеної доступності.
Це флагманський проєкт, в межах якого у Парижі трансформували 17 окремих кварталів. Мета проєкту -- зробити так, аби мешканці цих районів могли легко пересуватися і отримувати доступ до послуг у межах 15-хвилинної прогулянки від свого дому. Для кожного з таких кварталів розробили пріоритетний маршрут, який проходить через різні громадські та приватні установи, що охоплюють широкий спектр послуг: освіту, охорону здоровʼя, релігію, культуру, спорт тощо. Трансформація одного району коштувала € 500 000.
З одного боку, у цьому проєкті французька сторона допустила чимало помилок: наприклад, у цих районах відчутно бракує тактильної навігації, вуличні меблі часто недоступні, а сходи не мають належної розмітки. Крім того, не всюди проведено оновлення покриття.
З іншого боку, це абсолютно зрозуміло, оскільки вони займаються доступністю лише два роки і ще навчаються, як правильно виконувати цю роботу. Врешті-решт, саме так починається справжній процес досягнення безбар’єрності: ви розробляєте, тестуєте, вдосконалюєте — і продовжуєте в тому ж дусі, поки не досягнете високої якості.
Які методи українських міст можуть стати прикладом для європейських?
Ми звикли обговорювати необхідність запозичення європейських практик для України. Проте, якщо зосередитися на темі доступності, то українські міста вже мають чимало успішно реалізованих безбар'єрних рішень, які можуть стати прикладом для інших. Звичайно, до рівня скандинавських країн нам ще далеко, але навіть такі країни, як Франція, можуть навчитися у нас. Виходячи з п'ятирічного досвіду нашого бюро в сфері доступності, можу з упевненістю стверджувати: за цей час Україна досягла значного прогресу. Як у розумінні важливості безбар'єрності, так і в реалізації відповідних проектів.
Наприклад, влада Вінниці активно працює над впровадженням доступних рішень і затвердила Програму розвитку безбар'єрного середовища на 2024-2027 роки. У місцевих новинах регулярно публікують інформацію про кількість пандусів, які були встановлені в місті за останній місяць. Це дуже правильний підхід, адже безбар'єрність вимагає системного підходу та поступових кроків: встановлення пандусів, нанесення розмітки для пішохідних переходів. Лише поєднуючи ці невеликі рішення, можна створити велике безпечне і комфортне місто.
Славутич став першим містом в Україні, яке включило розділ про безбар'єрність у свою стратегію розвитку. У 2020 році наше бюро ініціювало створення Лабораторії безбар'єрних рішень у цьому місті. Це дало змогу реалізувати програму, спрямовану на підвищення доступності, а також вперше в Україні ввести посаду омбудсмена з безбар'єрності. Протягом багатьох років наша команда працює над тим, щоб будівлі в Славутичі ставали доступними для усіх. Це доводить, що навіть невеликі міста з обмеженими ресурсами можуть забезпечити комфорт і доступність публічних просторів для своїх мешканців.
У Львові активно впроваджують безбар'єрність у туристичній інфраструктурі. Кілька років тому в Музеї Пінзеля було обладнано зручний вхід для людей з обмеженими можливостями, а також розроблено тактильну експозицію. На початку цього року міська влада запустила онлайн-карту "Доступне місто", на якій можна знайти інклюзивні заклади та різні локації. Це свідчить про позитивні зміни після реконструкції привокзальної площі, яка раніше була не зовсім вдалою з точки зору доступності.
Київ активно розробляє Стратегію розвитку міста до 2027 року, спрямовану на забезпечення рівного доступу до публічних просторів та всіх міських послуг. Однак це не просто початок безбар'єрного розвитку столиці, а насамперед систематизація вже існуючих процесів. Наприклад, станція метро "Святошин" вважається найкращою в Україні з точки зору доступності. Вона обладнана широкими проходами, підйомником і ліфтами, що доповнюють сходи, а також поручнями різної висоти. Тактильна навігація була протестована людьми з порушеннями зору, що підтверджує прагнення до інклюзивності.
Також зараз ми розробляємо стратегію з безбарʼєрності для Полтави. Разом з Міністерством охорони здоровʼя ми створили Посібник з безбарʼєрності реабілітаційних відділень -- це те, що допоможе підготувати лікарні та інші заклади до тієї кількості травмованих, з якою Україна стикається сьогодні. За ініціативи Міністерства соціальної політики наше бюро розробило Посібник зі створення безбарʼєрного простору центрів життєстійкості для надання психосоціальної підтримки та волонтерства. Це все -- кроки на шляху до безбарʼєрної України.
Які висновки ми можемо зробити з підготовки Парижа до Паралімпіади?
По-перше, варто зазначити, що питання безперешкодного доступу починають активно обговорювати лише тоді, коли воно стає критично важливим. У випадку Парижа таким каталізатором стало проведення Паралімпійських ігор: увага світової спільноти була прикута до міста, і влада змушена була вжити заходів для покращення доступності громадських просторів.
У контексті України ми стикаємося з масштабним військовим конфліктом, який призводить до травм тисяч військових та цивільних осіб. Ми не можемо ігнорувати питання безбар'єрності, оскільки важливо адаптувати наші міста відповідно до їхніх потреб.
По-друге, системність -- це ключ до успіху. Влада Парижа розробила стратегію і визначила план по кожному типу інфраструктури, яким володіє місто. А спираючись на наш досвід розробки стратегій для українських міст, я можу підтвердити: громади, в яких є стратегії, завжди розвиваються набагато швидше. І мене дуже тішить, що у все більшої кількості міст виникає запит на це.
По-третє, саме поетапний підхід допомагає досягати великих цілей. Так, у Парижа є стратегія на багато років вперед. Але разом з цим кожен заступник мера щороку обирає для свого напрямку роботи ціль в контексті безбарʼєрності. І працює над нею 12 місяців. Коли є конкретна мета і конкретна людина, яка за неї відповідає, робота йде набагато ефективніше.
Досвід Парижа цікавий тим, що його можна розкласти на прикладні поради -- і це те, що важливо для України. Адже в наших людей точно є розуміння, для чого потрібно працювати над безбарʼєрністю громадських просторів. І серед українських підприємців стає все більше людей, які готові брати на себе відповідальність, адаптувати свій бізнес, робити його більш доступним. Що нам потрібно зараз -- так це злагоджена робота держави, громад і бізнесу. Бо тільки спираючись на партнерську взаємодію і міжнародний досвід, можна створити доступний простір для українців.
Чому перешкоди продовжують існувати?