Це було б дивно, якби Європейський Союз та Велика Британія змогли адекватно протистояти Путіну, - зазначив Генрі Марш.
Відомий британський нейрохірург, автор книг і відданий друг України Генрі Марш в інтерв'ю з ведучим програми "Студія Захід" Антоном Борковським на телеканалі "Еспресо" поділився своїми думками щодо ситуації в Україні та глобальних подій, а також обговорив актуальні тенденції в медицині.
10 років не бачив тебе в нашій студії, і от ми знову зустрілися, щоб поговорити про вічні проблеми - війну, смерть і Російську Федерацію та її агресію.
Коли я вперше приїхав до України 32 роки тому, то одразу інстинктивно відчув, що це особлива країна. Молода нація, яка боролася за визволення після тривалих років гноблення з боку Росії. Тоді це було мені зрозуміло, адже я вивчав історію Східної Європи в Оксфордському університеті перед тим, як стати нейрохірургом.
На початку моєї роботи в Україні я займався нейрохірургією, зокрема впровадженням сучасних технологій та постачанням медичного обладнання з Лондона. Проте незабаром я зрозумів, що це лише поверхня, а за цим криється набагато важливіша мета. Йдеться про сприяння Україні в її поверненні до Західної Європи після тривалого періоду під російським впливом.
Я ніколи не міг уявити, що почнеться війна. Думаю, мало хто вірив у можливість такого сценарію. І, безумовно, було жахливо спостерігати, як Путін і Росія, злякавшись вільної та успішної України, напали на неї в намаганні знищити.
Усі ці історичні вигадки, які поширює Путін, є абсолютним безглуздям. Справа не в територіях, а в його бажанні зберегти свою корупційну імперію.
Сильна та успішна Україна становить серйозну загрозу для всього, що представляє Путін, а також для інших авторитарних режимів, зокрема в Ірані, Північній Кореї та Китаї.
Для Путіна досягнення полягає в деструкції України. Проте це також матиме руйнівні наслідки для всього світу, оскільки слугуватиме сигналом до повернення до націоналістичних і авторитарних тенденцій, які протягом багатьох століть викликали мільйони жертв в Європі.
Чи не складається в тебе враження, що ми опинилися на межі Третьої світової війни? Можливо, саме російська агресія проти України є тим спусковим гачком для глобального конфлікту? Ти згадав про Іран, Північну Корею, диктаторські режими – навколо нас панує хаос, безліч страждань і повне занепад моральних цінностей. Виникає відчуття, що ми стоїмо на порозі нового, незвичного світу, глобального перезавантаження, яке може призвести до величезних катастроф – масових втрат, трагічних подій. Чи не здається тобі, що ми близькі до якогось великого Армагеддону?
Ні, я так не вважаю. Я переконаний, що Путін діє цілком раціонально. Він не має наміру застосовувати ядерну зброю. Однак він чудово розуміє, як можна налякати Німеччину та Америку, як у нас кажуть, "брязкаючи своїми ядерними ракетами."
Вважаю, що справжня небезпека ядерної зброї криється в елементі випадковості. Якщо ознайомитися з численними ядерними інцидентами, що сталися в США та Росії в 1950-60-х роках, стає зрозуміло, що ризик виникнення ядерної війни частіше був наслідком нещасних випадків або помилок, ніж свідомого використання зброї. Путін маніпулює загрозою ядерного конфлікту, щоб залякати Захід, зокрема американців.
На даний момент Байден, хоча й надає Україні певну підтримку, проявляє обережність, намагаючись не провокувати Путіна. Це виглядає досить сумно. Якщо порівняти його підхід з відносинами між Рузвельтом і Сталіним або Джорджем Бушем та Путіним, стає зрозуміло, що американці часто не усвідомлюють суть російської природи. Росіяни, в свою чергу, є агресорами. Тому я можу лише охарактеризувати американців як наївних у цій ситуації.
Є відчуття, що рівень компетентності цих людей значно нижчий за ті проблеми, з якими їм доводиться стикатися. Ці проблеми численні та складні, і, здається, вони не в змозі їх адекватно оцінити та знайти рішення. У такій ситуації Путін відчуває себе вільно, погрожуючи ядерною війною. Це було передбачувано, і ми з тобою обговорювали це ще десять років тому. Найважливіше зараз – сформулювати належну відповідь з боку колективного Заходу. Маргарет Тетчер змогла прийняти рішення про протистояння Аргентині за Фолклендські острови. На жаль, зараз я не бачу людей, готових дати рішучу відповідь Путіну: якщо ти почнеш бомбардування Києва, ми у відповідь бомбардуватимемо Москву. Такої позиції поки що немає, і це викликає великі занепокоєння в Україні.
Я повністю розумію це розчарування. Це не просто трагедія — це справжнє лихо. Підтримувати Україну на початкових етапах, а потім залишити її на призволяще — це не лише жорстоко, але й безвідповідально. Краще вже зовсім не надавати допомогу, ніж вселяти надію, а потім жорстоко її знищити.
Розгляньте історію Сполучених Штатів. Безперечно, у Першій та Другій світових війнах країна відіграла ключову роль. Незважаючи на те, що основні бойові дії Другої світової проходили на Східному фронті, американська підтримка була надзвичайно важливою. Але що сталося далі? В'єтнам: США обіцяли захистити країну від комуністичної загрози, але результатом стало встановлення комуністичного режиму. Афганістан: американські війська стверджували, що звільняють країну від талібів, але ті знову повернулися до влади. Ірак: обіцянки про запровадження демократії призвели до повної катастрофи. Історія зовнішньої політики США після Другої світової війни переповнена прикладами невдач, і це викликає тривогу.
Нині Україна, яка є вільною та демократичною державою, стикається з небезпекою знищення від Росії. А відповідь Заходу звучить так: "Так, ми вас підтримаємо, але тільки частково." Це викликає у мене глибокий біль і обурення. І якщо Трамп знову виграє -- то, Боже, поможи нам усім.
А британський прем'єр-міністр Стармер усвідомлює, що Великій Британії доведеться вступати у війну, для того щоб виконувати свої обов'язки, пов'язані з євроатлантичною спільнотою. Якщо якась ракета прилетить у Вільнюс, чи Варшаву, чи в Будапешт, тоді доведеться давати відповідь. Я собі уявляю: зараз ми сидимо, більше сотні "шахедів" прилетіло в Україну, а в Лондоні все тихо й мирно. І ми розуміємо, що в Йоркширі люди не думають про російську агресію проти України. Вони п'ють пиво й кажуть: так, Путін дуже погана людина, - і не думають про те, що через місяць чи рік, невідомо коли, доведеться виходити з цього стану спокою, бо війна насувається. Кім Чен Ин готовий відправляти своїх солдатів убивати українців, готовий атакувати Україну, а можливо, й інші європейські країни. Нема відчуття, що війна не за горами, що, можливо, вона вже поблизу Великої Британії?
Ні, можливо, я помиляюся, але в мене склалося враження, що Європа, ймовірно, буде більш схильна йти на компроміси з Путіним, ніж ризикувати спалахом війни. Я був би дуже здивований, якби ЄС та Великобританія змогли адекватно відреагувати на агресію Путіна, якщо він вирішить атакувати країни Балтії. Я вважаю, що НАТО зіткнеться з серйозними труднощами у відповіді на таке випробування. Однак ніхто не може мати остаточної впевненості в цьому. Історія є надзвичайно непередбачуваною і часто підвладна випадковим обставинам. Наприклад, якби в Сараєві не було вбито ерцгерцога, можливо, ми б ніколи не дізналися про Першу світову війну. Здавалось би, незначні події можуть мати величезний вплив на глобальному рівні, немов змах крил метелика, що викликає ураган в іншій частині світу. Тому бути впевненим у чомусь неможливо.
Проте я переконаний, що якби Путін дійсно мав намір повернути Балтійські республіки, багато європейських лідерів не змогли б організувати ефективний опір.
І знову постає питання: хто здатний це передбачити? Важливо зазначити, що в багатьох країнах Європи, зокрема в Німеччині з партією AfD та в Іспанії з Vox, спостерігається зростаюча підтримка проросійських правих сил. В Австрії, у свою чергу, дедалі частіше проявляються радикальні нацистські настрої. Водночас у Великій Британії панує певна острівна ментальність: "У нас все добре, ми маємо Брекзит, а що коїться в інших куточках світу, то не наша справа." Це ставлення, безумовно, є недоцільним, проте воно досить типовим для британців.
Чому ти вирішив приїхати сюди, адже міг би читати лекції через Zoom або надавати допомогу Україні дистанційно? Але ти обрав інший шлях — приїхав, подорожуєш містами, даруючи людям віру, надію та любов. Зазвичай таку місію виконують політики чи військові, але тут ми бачимо британського нейрохірурга, який приїхав в Україну. І не лише в безпечний Львів. Хоча ризик існує, адже ракета цілком може влучити у твій готель чи автомобіль, ти все ж їдеш на схід України, до Києва, щоб допомагати. Твій приклад має величезне значення — відчувати, що легендарний Генрі Марш тут, що ти приїхав, додає надії. Що спонукало тебе приїхати?
Якщо б я не опинився тут, то відчував би, що зраджую своїх українських товаришів і саму Україну — країну, яку підтримую вже майже півжиття. У мене немає вибору — я вимушений бути на цьому місці. Моя дружина важко сприймає цю ситуацію. Щодня я пишу їй повідомлення, щоб підтвердити, що я в безпеці і що навколо немає ракетних атак. У нас навіть є свій жарт. Якщо ввести слово "сирена" в пошуковик, то з'явиться зображення русалки — міфічної істоти з "Одіссеї" Гомера, яка заворожувала своєю піснею. Тому щоранку я пишу їй: "сирен немає", і це хоч трохи заспокоює її.
Проте в мене немає іншого вибору. Я мушу приїхати. Так, робота важка, і, звичайно, моє життя було б простішим, якби я залишався вдома, але я повинен це зробити. Перед поїздкою я не відчуваю великого занепокоєння. Я пообіцяв дружині, що не поїду на Схід, оскільки я не військовий хірург і не зможу там допомагати. Я усвідомлюю, що моя місія тут полягає в тому, щоб говорити: "Я тут. Я люблю Україну. Ви не повинні втрачати надію". Адже без надії у нас не залишається нічого.
Незважаючи на всю жахливість обставин, Україна не зупиняє свій опір. Суть проблеми полягає в тому, що наша країна демонструє значно кращі результати, ніж передбачали багато експертів — як німці, так і американці. Вони були впевнені, що Україна швидко впаде, подібно до карткового будиночка. Їхнє припущення полягало в тому, що невелика допомога буде цілком достатньою.
Але Україна виявилася настільки сильною і настільки ефективною у протистоянні російському агресору, що це застало Захід зненацька.
Вони спочатку стали на бік України, але згодом відкликали свою підтримку, не проявляючи повної відданості, навіть заважаючи Україні здійснювати удари по далеким російським базам — і це є абсолютно несправедливим.
Коли Фінляндія та Швеція оголосили про бажання приєднатися до НАТО, Путін висловив погрози щодо можливих наслідків, але в результаті нічого не сталося — жодних дій не було вжито. Це все виявилося просто порожніми загрозами. Хуліганською балаканиною. Вивчаючи історію Росії, я зрозумів, що залякування є звичним методом для ведення справ у цій країні.
На фронті поранення жахливі - поранення голови, хребта. Ампутації кінцівок - це жахливо. Наші медики роблять чудеса, але нам потрібно збільшувати обсяг військово-медичної допомоги, треба навчати людей додаткових прийомів, посилювати інтеграцію дорогої західної медицини й нашої медицини, яка під час війни є формально безплатною. Зрозуміло, що це все гроші, та наші бійці потребують невідкладної хірургічної та нейрохірургічної допомоги. Які проблеми ти бачиш зараз у нашій медицині? Не завжди наші медики можуть донести таку інформацію.
Я не військовий хірург, а цивільний нейрохірург, який працює в мирний час, тому мені важко повністю відповісти на це питання. Чесно кажучи, я знаю, що багатьох важкопоранених українських солдатів відправляють на лікування до лікарень Західної Європи, але точна статистика - скільки їх - мені невідома.
Під час мого останнього візиту до Львова чотири місяці тому я відвідав реабілітаційний центр "Superhumans" у Винниках і був вражений.
Це фантастичний, сучасний заклад, який, як мені сказали, є найкращим в Україні. Однак за кожного солдата з ампутованою кінцівкою, який лікується в цьому центрі, припадає багато інших поранених, які не мають доступу до такого рівня допомоги.
Кожна втрата солдата — це безумовна трагедія, і за кожним загиблим стоять три або чотири тяжко поранених, які нестимуть свої рани як важкий тягар протягом всього життя. Україна також буде змушена нести цей тягар на протязі багатьох років. Америці довелося стикатися з подібними наслідками після конфліктів у В'єтнамі, Афганістані та Іраку, де численні ветерани страждають від серйозних психологічних травм, зокрема посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Цей жахливий вантаж страждань продовжить накопичуватися і відчуватися ще протягом багатьох років.
Однак існують дієві способи терапії. Сучасні методики лікування посттравматичного стресового розладу виглядають досить обнадійливо. Хоча це не моя галузь експертизи, я сумніваюся, наскільки ефективно західні знання, зокрема американські, з їхнім значним досвідом у роботі з ветеранами, адаптуються для українських медиків. Проте я щиро сподіваюся, що це відбувається.
А що, якби з'явилася можливість залучити провідні медичні заклади з Великої Британії, Франції, Німеччини та США? Якою б була вартість цього процесу та чи можливо централізувати такі послуги? Часто наші військовослужбовці отримують лікування у Варшаві, Берліні або навіть у США, адже існують відповідні програми. Проте всьому західному світу варто усвідомити уроки новітньої війни, коли застосовуються розривні боєприпаси та існує загроза використання хімічних речовин – росіяни регулярно використовують отруйні гази на полі бою. Медицина повинна знайти способи реагування на ці виклики, хоча це може бути витратно і супроводжуватися бюрократичними перепонами та специфічними медичними групами впливу.
Солдати стикаються з різноманітними серйозними травмами, лікування яких вимагає злагодженої роботи всієї команди. Особливо жахливими є травми обличчя. Хоча ці ушкодження не завжди є смертельними, вони можуть спричинити значні естетичні та психологічні наслідки для людини, якщо залишити її з деформованим обличчям.
Усунення таких травм є вкрай складним процесом, що вимагає тісної взаємодії стоматолога, офтальмолога, пластичного хірурга, нейрохірурга та ЛОР-спеціаліста. Це яскравий приклад важливості злагодженої командної роботи. Щодо того, чи відбувається така співпраця в Україні сьогодні, мені невідомо. Так само я не можу стверджувати, чи є в країнах Європи скоординована підтримка в цьому напрямку.
Я чув, що багато британських хірургів працюють в Україні, проте, як і в моєму випадку, це, скоріше, особисті ініціативи. Координація в цих зусиллях могла б бути набагато ефективнішою, але я не впевнений, чи вона наразі існує. Необхідно налагодити співпрацю між європейськими країнами та Великою Британією, адже, незважаючи на Brexit, я все ще вважаю себе частиною Європи. Проте не можу стверджувати, що це відбувається на практиці. Було б приємно, якби така координація дійсно реалізувалася.
Бійці, які беруть участь у збройних конфліктах, часто не страждають від страху перед власною смертю чи можливими травмами, а більше переживають за те, що отримане каліцтво може закрити їх у ліжку на все життя. Мова йде про складні медичні процедури, пов’язані з хребтом та відновленням нервових волокон. Які сьогодні існують медичні підходи до відновлення рухливості, втраченої внаслідок травм хребта? Чи спостерігається прогрес у цій царині медицини?
Знову хочу згадати центр "Superhumans" у Львові, який справив на мене велике враження, зокрема їхні передові протези для рук і ніг. Дослідження травм хребта є неймовірно дорогими та складними.
Наприклад, у Франції створили екзоскелет, який надає можливість людям з паралічем нижніх кінцівок пересуватися, хоча й з деякими обмеженнями в русі. Однак така технологія має вартість у мільйони доларів. Незважаючи на численні дослідження, більшість з них все ще знаходяться на початкових етапах розвитку.
Численні українські військовослужбовці можуть отримати значну вигоду від новітніх технологій, проте питання фінансування залишається актуальним. Вартість розробок є надзвичайно високою, і наразі не існує універсальних рішень або ідеальних електронних систем, здатних на повне відновлення. Водночас існують перспективні дослідження, що стосуються інтеграції нервових закінчень у руках із протезами, а також з'єднання нервів у шийному відділі. Активно тривають роботи над використанням комп'ютерних технологій та електродів, навіть у межах мозку. Проте, як я вже зазначав, ці технології все ще на початкових стадіях свого розвитку і залишаються надто дорогими, що створює серйозні виклики.
А те, що стосується уражень головного мозку внаслідок поранення голови? Хочеться вірити, що навчаться вирощувати нові кінцівки. Ми побачили клоновану вівцю, клоновану свиню. Сподіваюся, що побачимо технологію, яка допоможе виростити кінцівки. Можливо, вони будуть іншими чи недосконалими, та я хочу вірити в це.
Існує також питання, пов'язане з головним мозком, а також втратою зору, слуху та важливих рефлексів. Який наразі стан справ з операціями на мозку?
На даний момент наші здібності до регенерації мозку залишаються обмеженими. На відміну від таких тканин, як шкіра, кістки, серце або печінка, мозок не володіє значними відновлювальними здатностями. Хоча він має певний потенціал до самовідновлення, ця здатність є менш ефективною у порівнянні з іншими органами.
Раніше існувало чимало надій на імплантацію мозкових клітин, зокрема використання ембріональних клітин у терапії хвороби Паркінсона. Проте ці дослідження не виявилися такими ефективними, як очікувалося. Хоча експерименти були новаторськими, вони не забезпечили суттєвих досягнень у лікуванні.
Отже, з точки зору фізичного відновлення мозку, ми поки що не маємо можливості досягти цього. Мозок надзвичайно складний, і оскільки ми досі не маємо повного розуміємо, як він функціонує, я не очікую швидкого прогресу в цій галузі найближчим часом.
Усе, що ми можемо зробити, -- це зосередитися на реабілітації, допомагаючи людям з черепно-мозковими травмами жити якнайкращим можливим життям. Це також включає підтримку їхніх родин, оскільки часто саме на них лягає найбільший тягар. Для цього потрібні зусилля, ресурсна підтримка, фінансування та навчання спеціалістів.
Хочеться вірити, що будуть державні програми, хоча страхова медицина - це дуже складно, гроші на такі глобальні речі є далеко не в кожної сім'ї.
Одна з твоїх нещодавніх публікацій зосереджена на дослідженнях у сфері онкології. Усі ми маємо надію, що сучасна медицина розвивається у правильному напрямку, і що з'являються нові ліки та методики, здатні хоча б уповільнити цю небезпечну хворобу. Які нові підходи та інновації в лікуванні ракових захворювань існують на сьогодні?
У останні роки спостерігається значний розвиток, особливо в сфері імунотерапії, де імунітет людини навчається боротися з онкологічними захворюваннями. Однак такі методи лікування є досить дорогими. Відомий як таргетна хіміотерапія, цей підхід включає в себе видалення частини пухлини, після чого білим кров'яним клітинам пацієнта надається можливість атакувати новоутворення. Хоча цей метод показав обнадійливі результати для певних видів раку, він не є настільки ефективним для більш поширених форм, таких як рак молочної залози, кишківника та простати. Натомість, він виявився особливо успішним у лікуванні деяких форм лейкозу та раку крові.
Імунотерапія демонструє вражаючу ефективність, однак її вартість сягає приблизно півмільйона доларів на одного пацієнта. Водночас триває захоплююче дослідження технології мікроРНК, яка має схожість із мРНК-технологією, що була використана для створення вакцин проти COVID-19. Наразі ця технологія розглядається як потенційний варіант вакцини для боротьби з раком. Отже, в цій сфері відкривається абсолютно новий спектр можливостей.
Проте необхідно усвідомлювати, що в кінцевому підсумку кожен з нас зіштовхнеться з неминучістю смерті. Рак, як правило, вражає переважно старших людей. Якщо нам вдасться подовжити їхнє життя на 10 або 20 років завдяки лікуванню раку, це може призвести до нових викликів: можливо, вони зіштовхнуться з хворобою Альцгеймера, для якої на даний момент немає значних успіхів у лікуванні.
Я активно підтримую розвиток досліджень у сфері раку, оскільки сам перебуваю на пізній стадії цього захворювання. Проте усвідомлюю, що за все потрібно платити, і ситуація далеко не проста. Вічного життя не існує. На мою думку, однією з найсерйозніших проблем сьогодні, а також однією з найбільших трагедій нашої країни, є становище дітей.
На заході ми інвестуємо значні ресурси в дослідження ракових захворювань, аби продовжити життя літнім людям, як-от я, проте при цьому ігноруємо потреби дітей.
Проте наше завтра залежить від наших дітей, і ми усвідомлюємо, що складне дитинство, особливо в перші два-три роки, може залишити слід на все життя. Це схоже на молоде дерево: якщо його пошкодити на початку росту, воно навряд чи виросте рівним і міцним.
У країнах, таких як Англія, незважаючи на наявність великої кількості мільярдерів, рівень дитячої бідності залишається вражаюче високим. Це призводить до серйозних соціальних викликів. Психологічні травми, які переживають українські діти внаслідок війни, можуть мати тривалі наслідки на протязі всього їхнього життя. Багато дітей були викрадені і примусово вивезені до Росії, що лише ускладнює жахливу ситуацію. Втрата молодих військовослужбовців, руйнування природних ландшафтів та міст на сході України — все це є згубними наслідками, і, на жаль, у таких обставинах вибір виглядає практично відсутнім.
А чому хіміотерапія є такою дорогою? Чому курс лікування від раку такий дорогий? Адже аспірин дешевий, пеніцилін дешевий. Великі компанії хочуть заробляти, зрозуміло, а якийсь водій автобуса не може заплатити такі гроші, як мільйонер. Це є колосальна несправедливість, людям треба давати шанс. І функція держави - давати людині можливість вижити за таких умов. Чи вдасться домовитися з великими фармацевтичними компаніями, які виробляють препарати для хіміотерапії? Адже догляд лікарні здатні забезпечити.
Погоджуюсь. Коли велику фармацевтичну компанію, яку на Заході часто називають "біг-фарма", запитують, чому їхні ліки такі дорогі, вони часто відповідають, що розробка, випробування та вихід на ринок нових препаратів коштує дорого. І хоча це дійсно так, з огляду на численні регуляторні вимоги, виникає інше запитання: чому вони витрачають на рекламу втричі більше, ніж на дослідження і розробку?
Відповідь очевидна: фармацевтичні компанії не є альтруїстами; вони функціонують як бізнеси, а отже розглядають пацієнтів як засіб для заробляння грошей, і особливо їх не цінують. Ця проблема частково пов'язана з державним регулюванням у Сполучених Штатах, яке зазнало змін у останні роки. Фармацевтичні компанії мають можливість відносно вільно встановлювати ціни.
На відміну від цього, в Англії функціонує система переговорів з фармацевтичними компаніями, яка дозволяє визначати ціни на медикаменти на значно нижчому рівні, ніж у США.
Подібна ситуація має місце й у Канаді. Важливою проблемою в США є те, що фармацевтичні компанії мають можливість здійснювати рекламу своїх ліків безпосередньо для споживачів.
Коли людина, яка страждає від раку, натрапляє на рекламу "чудодійних" препаратів для онкологічних хворих, вона може звернутися до свого лікаря з проханням призначити саме ці ліки. Подібні рекламні кампанії часто вводять в оману, оскільки пацієнти піддаються впливу агресивних маркетингових стратегій фармацевтичних компаній. Тому дозволи на рекламу лікарських засобів серед населення викликають серйозне занепокоєння.
Крім того, фармацевтичні корпорації інвестують значні кошти в переконання та навіть підкуп медичних працівників, що становить ще одну серйозну проблему. Хоча зміни в законодавстві могли б поліпшити ситуацію, ці компанії мають великий вплив і можуть впливати на політичні рішення.
Весь світ зараз мутує. Мутує РФ, вона вчиться, російський вірус сполучається з вірусом Північної Кореї, продукує іншу форму насильства. Мутують мікроорганізми, але ж ми не можемо нескінченно вживати антибіотики пеніцилінової групи, треба постійно шукати нові. Є ще проблема мутованих інфекцій - так звана шпитальна суперінфекція, яка забирає дуже багато життів. Що сьогодні являють собою антибіотики нових груп?
Стійкість до антибіотиків становить серйозну загрозу, яка, хоча й не досягла масштабів кліматичних змін, проте швидко набирає сили. Ця проблема частково викликана неконтрольованим використанням антибіотиків у сільському господарстві, особливо в таких країнах, як США та Китай. У процесі вирощування свиней і корів антибіотики часто використовуються для прискорення росту та збільшення м'язової маси. Однак така практика сприяє поширенню мікроорганізмів, зокрема бактерій, які набувають стійкості до цих препаратів.
Сучасна медицина в значній мірі покладається на антибіотики. Якщо протягом наступних п'ятнадцяти-двадцяти років ми не відкриємо нові антибіотичні препарати, то можемо опинитися на межі серйозної кризи.
Головне питання полягає в тому, що фармацевтичні компанії не отримують суттєвого доходу від антибіотиків через їхню відносно низьку ціну, що призводить до обмеженої вигоди. Внаслідок цього, підприємства обирають зосереджувати свої зусилля на розробці дорогих ліків для лікування онкологічних захворювань, які приносять значно більший фінансовий зиск.
У світлі цих обставин, ми усвідомлюємо важливість державного регулювання, яке могло б заохотити фармацевтичні компанії інвестувати в дослідження нових антибіотиків. Наприклад, уряди могли б ввести фінансові стимули, такі як винагорода в розмірі 20 мільйонів доларів за створення нового антибіотика. Без такого втручання малоймовірно, що компанії звернуть увагу на цю критично важливу сферу. Відомо, що Білл Гейтс активно займається цим питанням і робить значний внесок у боротьбу з проблемою антибіотикорезистентності.
А де поділася епідемія коронавірусу? Нам пророкували, що це буде кінець, але ми пережили епідемію, і зараз її немовби й нема - хоча ВООЗ її не скасовувала.
Я не є епідеміологом, але, наскільки мені відомо, серед населення спостерігається зростання стійкості до коронавірусу. Цей вірус починає нагадувати історію з грипом і вже не становить такої великої загрози, як раніше. Завдяки вакцинації ми здобули певний рівень імунітету, і хоча COVID-19 все ще поширений, у більшості людей він уже не викликає серйозних захворювань. Проте вірус може мутувати і змінюватися, що дає змогу йому знову ставати більш небезпечним, подібно до того, як постійно мутує грип. Крім того, завжди існує ризик виникнення нових пандемій, викликаних іншими вірусами. COVID-19, безсумнівно, не стане останньою пандемією; ймовірно, подібні виклики чекають на нас у майбутньому.
Окрім війни та масштабної глобалізації, які виходять з-під нашого контролю, існує ще й реакція людського мозку. Схоже, що час починає мчати шаленими темпами, а події відбуваються все швидше. Сучасна молодь виявилася залежною від електронних ґаджетів. Віртуальний простір і постійна реакція на повідомлення стали справжньою проблемою. Ці явища супроводжують формування нового покоління. Чи проводилися подібні дослідження на Заході? Можливо, у Генрі є якісь власні спостереження з цього приводу?
У цьому розділі я хотів би поділитися не власними спостереженнями. Моя дружина, Кейт Фокс, відзначена антропологиня з Великої Британії, спеціалізується на дослідженнях цифрових медіа та сучасного способу життя, аналізуючи їх у контексті нашої еволюції, що охоплює мільйони років. Вона вивчає період від нашого життя на деревах до розвитку двоногого ходіння, від епохи мисливців-збирачів до виникнення міст, а також розглядає тиранію, рабство та інші негативні явища, включаючи інфекції та пандемії, що з’явилися внаслідок змін епох.
Кейт звертає увагу на те, що на Заході б'ють на сполох щодо того як часто діти використовують телефони і цифрові медіа. Хоча багато вчених стверджують, що це може шкодити психічному здоров'ю дітей, серйозні соціологічні дослідження про дітей і соціальні медіа, включаючи смартфони, не надають переконливих доказів того, що це завдає серйозної шкоди.
Моя партнерка вважає, що варто задати інше питання. Справді, серед молоді на Заході спостерігається зростаюча кількість проблем із психічним здоров'ям. Проте, можливо, це не обов'язково пов'язане з використанням цифрових технологій. Існує ймовірність, що їхня тривожність викликана занепокоєннями щодо зміни клімату, конфліктів та загальної нестабільності в сучасному світі.
Коли я згадую про світ, у якому виріс 70 років тому в Оксфорді, Англія, він був простим, передбачуваним і безпечним. Натомість світ, у якому живуть молоді люди сьогодні -- будь то на Заході чи в Україні -- виглядає лякаючим і загрозливим.
Це може дати відповідь на питання, чому у дітей сьогодні спостерігається зростання проблем з психічним здоров'ям у порівнянні з минулими роками. Хоча це не завжди пов'язано із залежністю від соціальних медіа, молодь часто звертається до них як до способу справитися з тривогами, які викликані численними викликами сучасності.
Це також вплине на наше майбутнє. Нова генерація, яку ми ще не зовсім усвідомлюємо, як вона формується, через 5 чи 10 років може стати лідерами середньої та вищої ланки. Я майже не можу зрозуміти, що діється в думках Ілона Маска – він неймовірний, спілкується з Трампом, і вони можуть створити щось таке, що викликатиме відчуття дискомфорту.
З іншого боку, існує стабільна сторона людської природи: людина - це ссавець з основними потребами, теплокровна істота з температурою тіла 36,6 градусів. Ми опиняємося в дивовижному світі, наповненому численними подразниками, до яких ми часто виявляємося не готовими. Яка ж суть людського мислення і його трансформацій у сучасному світі, де виникають нові виклики і все навколо мерехтить? Адже людська природа реагує на холод чи біль: коли ми вколюємо палець, автоматично забираємо руку, але коли йдеться про біль у мозку, реакція може бути зовсім іншою.
Обговорюючи таких впливових осіб, як Ілон Маск і Дональд Трамп, важко не замислитися над тим, як одна чи дві людини можуть мати такий величезний вплив. Це явище є антидемократичним і виникає внаслідок того, що заможна еліта та великі фінансові інтереси фактично захопили політичну систему в багатьох країнах, зокрема в США та Великій Британії.
Це питання викликає серйозну тривогу. Нерівність, яка створює величезну прірву між заможними та незаможними, призводить до страждань обох категорій, викликаючи соціальну нестабільність та інші складнощі. У багатьох західних країнах спостерігається помітне збільшення нерівності, що стало наслідком глобалізації та еволюції світового ринку.
Хоча Ілон Маск, безумовно, є видатним підприємцем і засновником таких компаній, як PayPal, SpaceX та Tesla, це не означає, що він має право контролювати світ або диктувати, як повинно виглядати життя людей у суспільстві.
Ситуація виглядає дивно. Нам слід демократично переосмислити нашу політичну систему та прагнути відновити практики, що існували 30-40 років тому, коли заможні громадяни сплачували значно більші податки. Однак через глобалізацію досягти цього є вкрай важким завданням. Підвищуючи податки для багатіїв, існує ймовірність, що вони можуть залишити країну та переміститися в держави з нижчими податковими ставками. Це створює складну задачу для вирішення, але ми повинні усвідомлювати, що нерівність завдає шкоди кожному з нас.
Але ж тоді якщо людська природа перебуває в таких обставинах і людина неготова, це означає, що людина змінюватиметься. Чи є розуміння, в який бік вона буде змінюватись?
Наскільки нам відомо, людський мозок зазнав незначних змін протягом сотень тисяч років. Homo sapiens, якими ми є, з'явилися близько 300 000 років тому, і наш мозок сьогодні не суттєво відрізняється від мозку ранніх Homo sapiens.
Твердження про те, що людина за своєю суттю є доброю або злою, є невірним. Все залежить від контексту. У негативному середовищі люди можуть чинити погані вчинки, в той час як у позитивних умовах вони виявляють доброту. В нас є вроджені схильності та глибокі емоційні потреби, які сформувалися в результаті нашого життєвого досвіду, зокрема, в часи, коли ми були мисливцями-збирачами в Великій Рифтовій долині Східної Африки. Я переконаний, що наші емоційні потреби в любові, дружбі та належності залишаться незмінними.
Моя дружина, яка є дослідницею з великим запасом знань і розуміння, захоплюється Теорією особистісного самовизначення. Вона вважає, що для досягнення справжнього благополуччя нам необхідно три ключові складові. Це нагадує ситуацію, коли ви купуєте рослину, і на її етикетці вказані рекомендації щодо догляду, включаючи оптимальні умови, такі як температура, вологість та добрива. Вона порівнює людей з рослинами: якщо ми ознайомимося з "етикеткою" людських потреб, то виявимо, що для нашого розвитку потрібні автономія, свобода та відчуття контролю над власним життям. Важливо також відчувати сенс у нашому існуванні та бути частиною соціальної групи, яка цінує нас. Таким чином, автономія, відчуття мети та ще один важливий аспект, який я не можу точно згадати, є критично важливими для нашого щастя. Кейт Фокс вважає, що ці цінності відображають принципи Французької революції: свободу, рівність і братерство. Коли ці елементи присутні у нашому житті, ми здатні досягти справжнього щастя.
Проте сучасне існування, особливо після неолітичної революції, стало набагато складнішим у задоволенні наших потреб. Виникнення рабства, правителі типу Путіна та безліч інших викликів стали частиною цієї реальності. Велика міра цих проблем пов'язана з технологіями, які можуть слугувати як засобом для розширення наших можливостей, так і як інструментом для руйнування.
Технології можуть мати різні форми: від палиці для захисту від тигра до автомату Калашникова. Суть залишається незмінною. Ми розробили інновації, які ускладнили наше існування, проте водночас зробили нас більш успішними. Уявіть, що ви опинилися голими в африканській Великій рифтовій долині – лев міг би легко стати вашим ворогом. Але якщо б поряд з вами було 20 людей з палицями, лев, швидше за все, відступив би.
Таким чином, технології відіграють ключову роль у нашому досягненні успіху. Це стосується не лише сучасних розробок, таких як камери та ракети "Іскандер", але й елементарних інструментів, таких як палиці та камені, які застосовувалися нашими предками 300 000 або навіть мільйон років тому.
У сучасному світі багато людей відчувають невроз та депресію. Ситуація справді складна, і часто ми не можемо бачити світло в кінці тунелю. Проте існують важливі цінності, які допомагають нам триматися на плаву й підтримувати надію: це віра, надія та любов, які пропагує християнство. Можливо, варто звернути увагу на ці аспекти, щоб знайти стабільність у своєму житті в умовах хаосу, що нас оточує. Хоча навколо може здаватися, що відбувається апокаліпсис або затоплення, а попереду чекає невідомість, важливо зрозуміти, як ми можемо зберегти своє емоційне й духовне здоров’я в ці складні часи.
Вам стануть у нагоді підтримка друзів і сім'ї, а ваша віра в українську справу нагадає про те, що ви ведете боротьбу за найважливіші цінності: свободу, волю та гідність. Хоча це нелегко, саме в цій боротьбі полягає ваша справжня сила.